Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2016 року Справа № 922/4420/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Губенко Н.М.,суддів:Барицької Т.Л., Шевчук С.Р.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз"на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.11.2015та на рішеннягосподарського суду Харківської області від 21.09.2015у справі№922/4420/15 господарського суду Миколаївської областіза позовомСхідного науково-технологічного центру - Товариство з обмеженою відповідальністюдоПублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз"про стягнення коштівв судовому засіданні взяли участь представники: - позивача повідомлений, але не з'явився; - відповідача Овдіна Ю.Б.,Розпорядженням заступника секретаря першої судової палати від 21.01.2016 №02-05/40 у зв'язку з перебуванням судді Картере В.І. у відпустці, сформований наступний склад суду для розгляду даної справи: головуючий суддя - Губенко Н.М., судді: Барицька Т.Л., Шевчук С.Р.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Харківської області від 21.09.2015 у справі №922/4420/15 (суддя Денисюк Т.С.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.11.2015 (судді: Пуль О.А., Білоусов Я.О., Фоміна В.О.), частково задоволений позов Східного науково-технологічного центру - Товариство з обмеженою відповідальністю (надалі позивач) до Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз" (надалі відповідач/ПАТ "Укртрансгаз" в особі філії/скаржник); за рішенням стягнуто з відповідача 885,42 грн. інфляційних втрат, 10 597,66 грн. 3% річних та судовий збір; в частині стягнення з відповідача пені, у позові відмовлено.

Відповідач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями в частині задоволених позовних вимог, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю

Сторони належним чином були повідомлені про час та місце розгляду даного справи у суді касаційної інстанції.

Ознайомившись з матеріалами справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті судових рішень, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Предметом даного спору є вимоги позивача (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) про стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 885,42 грн., 3% річних у сумі 10 597,66 грн. на підставі ст. 625 ЦК України та пені у розмірі 1,00 грн., у зв'язку з порушенням відповідачем умов укладеного між позивачем та відповідачем договору про закупівлю послуг №1208000165 від 07.08.2012 в частині здійснення розрахунків за договором.

Суди попередніх інстанцій частково погодилися із такими доводами позивача, та прийшли до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині інфляційних втрат та 3% річних, і у вказаних частинах задовольнили позов; відмовляючи у позові в частині стягнення з відповідача пені, суди попередніх інстанцій послалися на те, що позивачем пропущений строк позовної давності тривалістю в рік, передбачений ст. 258 ЦК України, для стягнення неустойки, про що відповідачем подано відповідну заяву.

Вищий господарський суд України погоджується із такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, 07.08.2012 між позивачем та відповідачем був укладений договір про закупівлю послуг №1208000165, відповідно до умов якого виконавець (позивач) зобов'язується надати послуги з видобування нафти та газу, а замовник - прийняти та оплатити такі послуги.

Сума цього договору становить 1 399 992,00 грн., сума є кінцевою і не може були збільшена (п.п. 3.1., 3.2. договору).

Розділом 4 договору сторони узгодили порядок здійснення оплати за цим договором, а саме: розрахунки проводяться шляхом перерахування коштів замовником на розрахунковий рахунок виконавця, що вказаний в реквізитах договору; форма розрахунку - поетапно по факту надання послуг протягом 90 календарних днів після підписання акту наданих послуг.

Згідно з ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст.ст. 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 901 ЦК України унормовано, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановили суди та вбачається з матеріалів справи, сторонами у справі на виконання вказаного договору були підписані наступні акти: акт №1 від 12.09.2012 на суму 53 124,00 грн., акт №2 від 19.10.2012 на суму 673 434,00 грн. та акт №3 від 21.12.2012 на суму 673 434,00 грн., отже, виходячи з умов договору та вказаної норми, суди попередніх інстанцій прийшли до правомірного висновку, що здійснення оплати за вказаними актами мало відбутися: за актом №1 - до 11.12.2012, за актом №2 - до 17.01.2013, за актом №3 до 21.03.2018.

В той же час, як вбачається із наявних в матеріалах справи платіжних доручень №2200, №2201, №2202, досліджених судами попередніх інстанцій, оплата за вказаними трьома актами відбулася 18.05.2013, у зв'язку з чим, має місце прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання - це його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Частиною 1 статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 14.11.2011 у справі №12/207.

Отже, виходячи з встановлених судами попередніх інстанцій обставин та враховуючи наведену норму, є вірним висновок судів попередніх інстанцій про обґрунтованість заявлених позивачем до стягнення з відповідача позовних вимог в частині стягнення з останнього на підставі ст. 625 ЦК України інфляційних втрат та 3% річних у сумі 885,42 грн. та 10 597,66 грн. відповідно.

Крім того, є вірним висновок судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, заявленої на підставі п. 7.6. договору з підстав пропуску строку позовної давності, передбачений у ст. 258 ЦК України, з огляду на таке.

Відповідно до п. 7.6. договору за порушення грошових зобов'язань замовник сплачує пеню у розмірі 0,1% від суми заборгованості, але не більше облікової ставки НБУ, що діяла на момент існування заборгованості.

Згідно з ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України визначена загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Так, п.п. 1 п. 2 вказаної норми визначено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частинами 3 та 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким, чином, оскільки позивач звернувся до суду із вимогою про стягнення з відповідача пені в 2015 році, в той час, як за актом № 1 позивач мав право нарахування штрафних санкцій з 11.12.2012, за актом №2 - з 17.01.2013, за актом №3 - з 21.03.2013, та враховуючи заяву відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву (а.с. 75), про застосування строків позовної давності в частині вимоги про стягнення пені, є вірним висновок судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні такої вимоги з підстав пропуску строку позовної давності.

Стосовно доводів касаційної скарги про те, що відповідач міг розрахуватися з позивачем за договором лише за погодженням з ПАТ "НАК "Нафтогаз України" фінансового плану відповідача, а тому, прострочення відбулося з незалежних від відповідача причин, колегією суддів відхиляються, по-перше, з тих підстав, що відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

По-друге, при укладенні договору, який, в силу ст.ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, є обов'язковим до виконання сторонами; його сторони не прив'язували його виконання в частині здійснення розрахунків до затвердження чи не затвердження ПАТ "НАК "Нафтогаз України" фінансового плану відповідача, а лише з фактом виконання робіт та підписання акту приймання-передачі цих робіт; відповідач (замовник за договором) не попереджав позивача (виконавця за договором) про наявність будь-яких обставин щодо своєчасності/ несвоєчасності виконання ним умов договору з підстав затвердження/ незатвердження ПАТ "НАК "Нафтогаз України" фінансового плану замовника. По-третє, скаржник в супереч ст.ст. 32, 33, 34, 36 ГПК України, не надав жодних доказів на підтвердження таких його тверджень ані в судах попередніх інстанцій, ані в суді касаційної інстанції, а тому такі доводи є безпідставними та не свідчать про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права.

Інші доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції, оскільки, є ідентичними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судами висновків. При цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Згідно з ч. 3 ст. 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом; ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Пунктом 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили (п. 4 вказаної постанови пленуму).

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.11.2015 та рішення господарського суду Харківської області від 21.09.2015 у справі №922/4420/15 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО

Судді Т.Л. БАРИЦЬКА

ОСОБА_3